«Червоний Елвіс»: як убити всіх

“Система перекриває тобі крани, намагаючись повністю взяти тебе під контроль, система тримає одну руку на крані, а іншою рукою, що вона робить іншою рукою, ти знаєш що вона робить іншою рукою? Ні? А ти хочеш про це дізнатись?..."

С. Жадан

27 лютого в Харкові у Театрі сорока дев’яти в рамках нового проекту театру «Арабески» відбувся прапрем’єрний показ вистави «Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок)» з подальшою дискусією за участі гостей, експертів та журналістів. Обговорення стосувалося не тільки самої вистави, а й проблем, що у ній піднімаються. Дебати фіксувалися на відео і, за словами організаторів, продовжать своє життя в медійному просторі.

Театр ”Арабески”

Ініціатором проекту стало молоде подружжя: Валентин Панюта й Тетяна Міхіна. Чекаючи на дитину, вони документували процес вагітності Тетяни. На підставі цієї документації у співпраці з Сергієм Жаданом, з’явилась п’єса «Червоний Елвіс».

Це гострий, іронічний, актуальний, жорсткий текст, що складається з шести новел: Як схуднути без дієти. Як влаштувати незабутню корпоративну вечірку. Як зберегти родинний затишок. Як відмовити рекламному агенту. Як харчуватися в супермаркетах. Як убити всіх.

Своєрідний підручник для самотньої вагітної домогосподарки, яка має не просто вижити в сучасному суспільстві споживання, але зберегти свободу своєї ще ненародженої дитини.

У виставі використано активний відео-компонент у поєднанні з сучасним дизайном, хореографією та музикою.

Сергій Жадан: «Король-Елвіс – ключова фігура шоу-бізнесу, Ленін маскультури, головна медійна матриця ХХ століття, одне з найбільш пізнаваних облич цивілізації, один із головних винуватців апокаліпсису сьогодні. Присутність його повсюдна й неусвідомлена, вплив його солодкий і згубний, значення його для капіталістичної системи цінностей настільки невід’ємне, що хтось мусив з’явитись йому на противагу.

Червоний Елвіс – це екологічна альтернатива накачаній пропагандою поп-культурі, непідкупний герой піонерських коміксів, червоне знамено громадянського спротиву всіх самотніх вагітних домогосподарок наших об’єднаних спальних районів.»

Сергій Жадан

Михайло Барбара: «Цей текст – один з найдоступніших, як і в Сергія Жадана, так і серед тих, з якими зазвичай працюють Арабески. Такий собі «without love and story» уривок з дуже впізнаваного сучасного життя. Ми старалися зосередитися на професії та отримувати задоволення від експериментів із саундом, текстом, хореографією, архітектурою та дизайном вистави.»

Світлана Олешко: «Нам довелося «дописати» свій фінал, точніше невербальними засобами його додати. Мені здається, що саме такий фінал надає виміру і сенсу тим безглуздим і малопотрібним речам, з яких і знущається автор, але якими ми всі перейняті щодня.»

Світлана Олешко

Враження першоглядачів були здебільшого позитивними. Зясувалось, що практично кожен із присутніх знайшов у собі “вагітну самотню домогосподарку”. В незалежності від статі, віку, релігійних переконань і місця проживання.

Звичайно, комусь у виставі забракло доброти, комусь у тексті - кохання,  хтось сприйняв усе побачене як заклик до боротьби із системою, що тут же спростував присутній у залі автор тексту Сергій Жадан: “Тут боротьба якраз висміюється... Була спроба вийти за межі системи, показати всю примарність, химерність боротьби з нею”.

Не залишили байдужими також особливості постановки, наприклад той факт, що протягом вистави актори не промовили жодного слова – звучала фонограма. Сергій Жадан зізнався, що для нього це стало цілковитою несподіванкою, хоча не неприємною.

Режисер, Світлана Олешко зазначила: “Театр шукає еквівалентів. І мені завжди весело стає коли глядачу не подобається життя на сцені. Вас це дратує, мене також це дратує. Але це мусить бути об’єктом розгляду.”

Прем’єрні покази вистави «Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок )» почнуться 18 березня. Кількість місць - обмежена, а саме 49*. У планах театру – також зарубіжні гастролі, зокрема у Польщі та Німеччині.

*Історично театри сорока дев`яти – форма театральної діяльності, наприклад, в Австрії 30-х років під час панування нацистського режиму. Згідно з вимогами, будь-який твір, що виконувався для більше ніж п`ятдесяти осіб, підлягав обов`язковій цензурі. Тож політичні кабаре, які були осередками інтелектуальної критики того часу, працювали для сорока дев`яти глядачів. Нині в Україні, попри позірну відсутність політичної цензури, незалежний театр не має шансів на існування: його придушують необґрунтовані податки та монополія державних театрів на спілкування з глядачем. “Арабески” протестують проти цієї економічної цензури, а також діяльності Нацкомору, та наполягають на своєму праві спілкуватися зі своїми глядачами.